«Волинська трагедія», як і хто її використовує проти України.

 

Так історично склалося, що є у нас з поляками трагічні, чорні сторінки у спільній історії. Такою сторінкою є «Волинська трагедія», як називаємо її ми – українці, або «Волинська різня», як звуть її поляки. Ця подія є предметом багаторічних спорів та непорозумінь, які не кращим чином впливають на політичні відносини наших країн.

Коротко про «Волинську трагедію»: липень 43-го, звичайні українці і поляки на Волині, Східній Галичині, Холмщині, Надсянні, Лемківщині застрягли в хаосі, між нацизмом і комунізмом, в умовах дій гітлерівців, радянських партизанів, УПА, Армії крайової, а також непідконтрольних нікому бандитських угрупувань. В цей період загинули десятки тисяч поляків і тисячі українців. Радянська влада замовчувала ці події, Росія дотепер не відкрила доступ до тогочасних документів. Польські історики вивчали «Волинську трагедію» вже одразу після війни. Українські почали лише в часи Незалежності. А були ще німецька та радянські сторони.

І як завжди воно буває, комусь трагедія, а комусь привід для піару і пропаганди. Всім відомий Шарій? Так, от ця гнида, як завжди не проти пограти на москальській балалайці і підпортити комусь життя, або як зараз, звести на нівець всі успішні і не дуже кроки до вирішення українсько-польських проблем.

Якщо коротко, то він, на потіху російським «зливним бачкам» і польським ультранаціоналістам, називає ці події геноцидом польського народу, який здійснювали воїни ОУН-УПА чим додає «накалу» в і без того не прості українсько-польські відносини. Це звичайно підхопили поляки і почали захищати Шарія, ніби то Україна в особі СБУ переслідує цього «лушпака» за те, що він «говорить правду», «залякує громадян 15 - літнім строком за те, що вони говорять правду». Так і хочеться сказати: «Очніться пшеки! Вами маніпулюють».

Незалежна Україна офіційно попросила вибачення у польського народу. Перші кроки задля примирення Україна та Польща зробили ще у 94 році, тоді була підписана українсько-польська «Угода про збереження місць пам’яті і поховання жертв», далі у 97 була «Спільна заява до порозуміння і єднання», у 2003 Кучма і Квасневський попросили вибачення і заявили про необхідність взаємного прощення, у 2006 був «Акт примирення» проголошений Ющенком та Качинським, 2013 в Україні створили «Громадський комітет примирення між народами», у 2014 Порошенко виступав перед польськими депутатами і сказав: «нам потрібно докласти всіх зусиль для подальшого примирення і єднання наших братніх народів».

Папа Іван Павло ІІ звертався до українського та польського народів: «У вихорі Другої світової війни, коли невідкладнішою мала би бути потреба солідарності і взаємодопомоги, темні дії зла отруїли серця, а зброя довела до пролиття невинної крові. Тепер, після шістдесяти років тих сумних подій, в серцях більшості поляків та українців утвердилась потреба глибокого іспитування совісті. Відчувається необхідність поєднання, яке дозволило би новими очима подивитись на теперішнє і на майбутнє. Таке передбачливе внутрішнє наставлення спонукує мене піднести до Господа почуття вдячності, коли духовно єднаюсь з тими, які у молитві згадують усі жертви тих насильницьких дій. Нове тисячоріччя, яке щойно розпочалося, вимагає, щоб українці та поляки не залишались в’язнями сумних спогадів свого минулого, aле, переосмислюючи з новим духом минулі події, подивились одні на одних поглядом поєднання, зобов’язуючись будувати краще майбутнє для всіх».

Підрезюмую – питання складне, неоднозначне, і не скоро воно вирішиться, але завдяки таким, як Шарій та іншим російським посіпакам, «Волинська трагедія» продовжується, але вже в інформаційному просторі.

Там, де давно треба примиритись і спільно будувати майбутнє, не потрібно чіплятися за минуле!